За часів СРСР для переважної більшості громадян автомобіль був недосяжною розкішшю. Наша сім’я — інженера та вчительки — про власний транспорт могла тільки мріяти. І ми мріяли, але, звісно, не про нову «Волгу» чи «сімку» — це навіть для мрії було надто круто, а про щось простіше. Двадцятирічний дідусів 407-й з авторинку був значно ближчою, а тому милішою серцю метою.
Минали роки, змінювалися епохи. Авто давно стало невіддільною частиною повсякденного життя, «жигулі» поступилися місцем породистим «азіатам» та «європейцям», але тільки по-дитячому наївна мрія про «москвича» жила десь у глибинах підсвідомості.
І ось одного дня, буквально за один день, прийшло чітке усвідомлення — час настав. Ми вирішили придбати 407-й і відреставрувати його до стану променистої краси.
Зберігся й радянський альбом, з малюнками, знайомими з дитинства.
